"Підростаючи, мені завжди було зрозуміло, що я «інший». Поки мої брати і сестри і двоюрідні сестри хотіли пограти на вулиці, я завжди був всередині, читав, працював над зошитами з математики або дивився навчальні телешоу. У молодому віці я знав, що трохи випереджаю. Тож коли мова йшла про те, що я дійсно навчався у школі, я завжди з таким захопленням сідав у автобус, сідав за свій стіл і розпочинав свій день. Перший раз я відчув у собі сумніви (і трохи страху), переходячи до нової школи, на переважно білій території на початку третього класу. Я пам’ятаю, як мене просили прийти на оцінку до початку навчального року. Консультант сказав мені, що я дуже добре впорався з оцінкою математики, першою, яку вони мені дали, а далі - розуміння читання. Радник раптово подивився на мене і сказав: "Ти хоч розмовляєш англійською? Чи знадобиться тобі ESL?" Я був вражений. Я вільно володів англійською та іспанською з тих пір, як пам’ятаю. Мені й на думку не спадало, що просто дивлячись на мене, хтось може поставити під сумнів, чи можу я взагалі розмовляти мовою країни, в якій народився і виріс. У цей момент я усвідомив свої відмінності порівняно з однокласниками та оточенням, в якому я буду перебувати протягом багатьох років. Я усвідомив, що я не перебуваю у місці затишку, як у моїй попередній школі, де всі мої друзі та однокласники були схожі на мене і були всіх відтінків та кольорів. Мені стало відомо, що я "виглядаю інакше". Це не завадило мені досягти успіхів і використати всі свої знання, щоб перевершити у всіх своїх класах і навіть бути поміщеним у просунуті класи математики в ранньому віці. Але це відкрило двері для мого розуміння того, що я зіткнуся з перешкодами. Мені доведеться проявити себе в певних умовах. Мені доведеться довести, що я належу, що можу виконувати роботу, і не тільки це, але й що я можу перевершити очікування. Це був перший момент у моєму житті, коли я відчув таке почуття. І до цього дня я використовую це для підживлення своєї кар’єри як аспіранта, наукового співробітника, вихователя та наставника."